Важлива кінокласика: «Месьє Верду» Чарлі Чапліна

2 Жовтня 2018 в 16:25

Кіноогядач «Сихів Медіа» Артур Сумароков цього разу повертає нас до класики і розповідає про фільм «Месьє Верду» 1947 року. Більше рецензій можна знайти у нашому архіві.

Месьє Анрі Верду, незважаючи на свій зрілий вік, а йому вже далеко за сорок, між іншим, як і раніше є неймовірно привабливим чоловіком. Він ввічливий з усіма представницями прекрасної статі і знає, мабуть, всі існуючі секрети зваблювання і підкорення жіночих сердець. Однак є у месьє Верду одна велика і вкрай неприємна таємниця, про яку, втім, ніхто і не здогадується. Навіть його численні жертви спритно піддаються його чарівності і харизмі.

В історії французької криміналістики не було і немає до сих пір більш моторошного і неординарного злочинця, ніж Анрі Дезіре Ландре – шахрая, майстра перевтілень і просто масового вбивця жінок, який отримав прізвисько «Синя Борода». Настільки яскрава і дуже харизматична персона антигероя не могла не привернути увагу і кінематографістів і, через всього лише півроку після страти Ландре, на екрани вийшов перший художній фільм про нього, «Синя Борода з Парижа».

Нове дихання цієї історії дав в 1947 році знаменитий актор, режисер, сценарист і продюсер Чарлі Чаплін, в своєму другому за рахунком звуковому фільмі, що носить назву «Месьє Верду» і заснованому на сценарії іншого не менш видатного діяча світового кіно – Орсона Веллса. Фільм, що колись вважався найбільш суперечливим творінням Чарлі Чапліна, з тріском провалився в прокаті і був низько оцінений критиками (переважно, американськими, яких можна звинуватити і в надмірній упередженості, і в зайвій недальнозоркості по відношенню до режисера). Тим не менш «Месьє Верду» нині став однією з вершин творчості Чапліна, який надзвичайно потужно зумів зруйнувати окови свого колись головного амплуа Маленького Бродяги. Великий Німий перетворився в Великого Негідника, а Маленький Бродяга, що викликає симпатію своєю незграбністю і трагічної безглуздістю, став Великим Злочинцем. Далеко не всі актори німого кіно змогли по-справжньому пристосуватися до нових умов кінематографа, але Чарлі Чапліну, на противагу досить сумного завершення кар’єр Гарольда Ллойда і Бастера Кітона, вдалося це зробити блискуче і, хоч в еру звукового кіно він зняв всього лише шість картин, кожна була знаковою; «Месьє Верду» продемонстрував і багатогранність таланту Чапліна, його дивовижне володіння не тільки даром комедії, а й трагедії.

«Месьє Верду» — кіно, що носить чіткий узагальнюючий філософсько-політичний характер. Обравши в якості часу основного дії стрічки періоди до і після Великої Депресії і вибравши головним героєм не тільки реального Ландре, як його архетипний дистилят, Чаплін створив багатошарову і поліфонічну стрічку, в якій яро засуджується політика ділків і корпорацій, що йдуть шляхом аморального збагачення ціною втрати власної людяності і моральних орієнтирів. Верду — лише яскраве породження тих «блискучих 20-х», коли бути багатим стало головною самоціллю, а якими способами досягається це багатство вже не суть важливо. Тому фінальна промова Верду напередодні смерті, у самих країв ешафота, стала програмним маніфестом самого режисера, якому не подобалася деструктивна політика капіталізму, яка призвела до двох воєн і економічного колапсу.

За багатьма своїми параметрами фільм «Месьє Верду» став також і перифразом роману «Злочин і кара» Федора Достоєвського. Верду — це тип Раскольникова першої половини ХХ століття, Раскольникова, який, на превеликий жаль, прийшов на шлях каяття занадто пізно, але, як і герой Достоєвського, Верду у виконанні Чапліна постає натурою неоднозначною і складною, людиною, якій в певні моменти його життя навіть хочеться поспівчувати. Є у фільмі і своя Сонечка Мармеладова — безіменна героїня актриси Мерилін Неш, яка зустрічається Верду в найбільш суттєві моменти її буття і демонструє собою інший шлях людського розвитку. Саме вона і ніхто інший змушує месьє Верду не втрачати остаточно і безповоротно залишки власної гуманності.

З точки зору режисерського стилю і манери оповіді, «Месьє Верду» виразно демонструє прагнення Чапліна до всеохоплюючої еклектики: у фільмі в рівній мірі цілісно наявні елементи трилера, детективу, класичної чаплинської комедії і філософської драми. Однак чим ближче фінал, тим драматургія картини стає більш насиченою, багатше по своїй текстурі і досягає величезних висот трагізму. Формально іменований «комедією вбивств», даний фільм більшою мірою бачиться як трагедія цілого покоління, втіленого в персонажі Чарлі Чапліна, покоління, що пережило дві світові війни, зламаного і зраненого. Навіть до цих пір ця стрічка не втратила свого актуального звучання, бо в кожній сучасній людині, особливо наділеній владою і грошима, таїться свій месьє Верду і хто знає, скількох людей він знищив на шляху до вершин.

Коментарі