Не всі стандарти, закладені 50 років тому, спроможні зараз працювати, — Роман Зінченко
Роман Зінченко — співзасновник Української мережі енергетичних інновацій Greencubator, експерт із «зеленої» енергетики. Він — один із тих, хто сьогодні немає машини не тому, що це дорого, а тому, що це шкідливо для навколишнього середовища.
В інтерв’ю «Сихів Медіа» Роман Зінченко розповів, що таке екоурбанізм і чому за ним майбутнє, підказав, як можна ефективно використовувати звиклі нам старі дахи будинків, а також поділився думкою щодо переходу Львова на 100% відновлювальної енергії.
Крім того, ми занотували найцікавіше з його виступу на Міжнародному екологічному форумі «Вода та енергія».
Що таке екоурбанізм і чому він важливий
Давайте розберемо слово на дві частини. Є «еко» і є «урбанізм». «Еко» може означати екологію, екосистеми, у певній мірі — економію та економіку. Урбанізм і урбаністика як практики ефективної побудови спільнот — це та прогресивна галузь людських знань, яка дає нам дуже багато цікавих досвідів, до яких ми тягнемося, але можемо не завжди помічати у своєму житті.
Урбаністика допомогла розблокувати річки, які були закуті в колектори, і урбаністика створила культуру публічних просторів в містах, які раніше були дуже індустріальними. Вона запустила рух за велосипедизацію багатьох європейських міст і допомогла придумати моделі сталої мобільності. Урбаністика дала нам більш гуманні принципи побудови комерційної житлової нерухомості, коли міста стають в більшій мірі домом, а не кліткою, і дала розуміння, як відбувається взаємодія людей в цих спільнотах.
Міські формації багато в чому збудовані за рахунок того, що ми почали ставати не тільки більш індустріальним суспільством, а почали спеціалізуватися. Ми відійшли від натурального господарства, почали створювати професійні формації, кожен з нас має свій профіль, за рахунок якого відбувається економічний ріст і ми серйозно піднімаємо власну ефективність. Але поруч із цим людство наробило величезну кількість дурниць і екоурбаністика — це терапевт, реабілітолог, який каже: «Ми зробили дурницю, більше того, ми цю дурницю стандартизували. Але давайте поговоримо про те, що це дурниця». Вона дає можливість будувати людське життя в урбаністичних спільнотах з любов’ю до людини і до довкілля. Вона дає нам можливість не бути в’язнями бетонних коридорів, стін, а мати простори взаємодії.
Як зміняться міста у майбутньому
Що буде мінятися в обличчях міст? Перше — думаю, міста-новатори будуть сильно міняти свої моделі дахів. Тому що існуюча модель себе не виправдала. За короткий час міста не зможуть дозволити собі дахи, які є класичними. Їм потрібні будуть місця, які затримують воду, які не будуть чорними, виграш буде в руках тих міст, які будуть максимально швидко створювати фінансові продукти, щоби допомогти мешканцям оптимізувати свої будинки.
Наступна річ — це дуже велика ставка на кондиціонери і кондиціонування в його класичній моделі. Ми не будемо говорити про зиму. Літо. Модель гарячих днів міняється. У нас не стало радикально спекотніше, але концентрація гарячих днів впливає на міста. Містам потрібні нові архітектурні і мережеві моделі просто для того, щоби ресторанний бізнес і комерційна нерухомість були придатні до функціонування. Відповідно, потрібно рухатися до більш розподілених, інтернетизованих енергомереж.
Ще одне завдання — це сталий транспорт. Забезпечення максимальної відмови від володіння приватним транспортом з двигунами внутрішнього згорання і взагалі реформування транспортної моделі. Відмова від персонального чотириколісного транспорту — величезне завдання.
Нещодавно був у Китаї і мене здивувала висока концентрація електроавтобусів і двоколісного електротранспорту там. А це — скорочення викидів у повітря і зменшення площі доріг.
На жаль, дуже часто тут ми впираємося в традиції. Святі традиції українського народу, наприклад, палити бадилля восени. Величезна інвестиція, яку треба робити містам, має йти у поведінкові зміни і фінансові інновації, які дійдуть до найбіднішої родини, бо вони є драйверами змін.
Завдання — зрозуміти, що не всі стандарти, закладені 40-50 років тому, спроможні зараз працювати.
Міста-практики
У мене пунктик на Голландії: велокультурі, архітектурі тощо. Дуже багато з цих речей можливі за рахунок громадянського урбаністичного активізму. Значна частина міських ініціатив Амстердама почалася зі сквотингу. Люди сквотили ті будинки, які власники тримали в очікуванні, поки стане вищою ціна на нерухомість. Дуже часто ініціативи виникали унаслідок саме протестних рухів. Велотранспорт Амстердама не є нормою. Він є результатом протесту, який виник через жахливу автомобільну ситуацію там.
Або, наприклад, Пітсбург. Це американський Донецьк. Місто колишньої металургії та вугільної індустрії. Вони запустили мій улюблений стартап — взяли колишніх ув’язнених і запропонували їм роботу з відновлення різного домашнього начиння, яке знімається під час ремонтів, але яке ще придатне для вжитку. Відповідно, робочі ці речі чистять, миють, ремонтують. Раковину чи кран вони продають за мінімальні гроші соціально незахищеним людям. Сміттєзвалище має менше сміття, люди мають роботу. Таких інновацій по всьому світу дуже багато.
Я думаю, що ми можемо орієнтуватися на всі міста. Основне — це знаходити певне людське середовище. Кожна людина — це маленька громада і треба знаходити таку, яка притягує до себе інших. І треба мати культуру діалогу, взаємодії. Як правило, проекти з екоурбанізму не є проектами однієї людини. Це проекти груп. Вона невелика, але має бути тісною, спрацьованою.
Я десь читав анекдот з російського інтернету: «В русском фотошопе есть кнопка «Сделать все зашибись». У нас теж само в ментальності багатьох людей є така кнопка. Вони чекають, що прийде хтось з боку і зробить їм «зашибісь». Але ні. Ти або платиш гроші за те, що класний забудовник найняв класного архітектора, будівельників, урбаністів, чудових ландшафтних дизайнерів і зробив бомбезний проект, або ти починаєш щось трансформувати. Кнопки немає. Є групи і ці групи можуть багато що робити.
Енергоефективні дахи і економіка обміну
Для мене ідеальним проявом екоурбанізму є кілька речей. І найперша — це створення спільнотами нових просторів.
Сихів, наприклад, має високу забудову. Що на даху цієї забудови? Смола й інша гидота. Що відбувається влітку? Воно перегрівається, є не дуже екологічним і ніяк не працює.. Якщо подивитися інакше на цей дах, ви побачите чудове місце, наприклад, для ранкової йоги чи міського саду, або хоча би для того, щоби у вас він не перегрівався. Що таке дах зараз? У багатьох будинках — це пасив. Його потрібно ізолювати, він тече, постійно потрібно ремонтувати. Це не робочий простір — просто кришка будинку. Треба переосмислювати дахи як активні простори, у першу чергу, з точки зору енергетики. Чому б їм не генерувати енергію і гарячу воду? Якщо ми поставили ту саму сонячну батерею, чому вона не може бути, наприклад, влітку накриттям, під яким можна проводити якісь активності? До прикладу, німецькі фермери внизу вирощують огірки, в вгорі генерують сонячну електроенергію — подвійний заробіток.
Середній дах такого будинку — 400 квадратних метрів. Звичайно, зелені дахи це трохи дорого. Але це це травичка, місце, де можна гуляти, лежати, влаштовувати спортивні заняття. Якщо цю вартість розбивати на великий багатоквартирний будинок — це не захмарні суми.
Урбаністичні новації є дуже цінними. Мені важко сказати, яка з них мені найближча. Але, певно, це економіка обміну. Коли люди обмінюються якоюсь власністю, яка для них вже не актуальна, але яка може не йти на сміттєзвалище. Моя знайома створила чудовий стартап — «Плюшкін». Що в цьому цікавого? Там є напрямок, де дівчата обмінюються модними сукнями. Сукня перестає бути модною не від того, що з нею щось сталося, а від того, що вона набридла. Там же дівчата можуть отримати новий одяг. А валюта часто — просто шоколадка.
Львів і «зелена» енергія
*13 вересня міський голова Львова підписав Меморандум із міжнародною кліматичною організацією 350.org про перехід на 100 % використання відновлюваної енергії до 2050 року.
Я не дуже люблю коментувати речі, з якими ще не ознайомився. Єдине, що можу сказати: це дійсно завдання довжиною в покоління. Це дуже амбітна ціль і її треба реалізовувати. Звичайно, я вітаю цей рух, адже це відбувається планетарно.
Але для того, щоби це сталося, треба почати щось робити не у 2048 і не 2038 роках, і не у 2028, а у 2018. Це дуже довгі зміни. Міста адаптивні. Тільки швидкість їх адаптації визначається століттями.
