Фото: Сихів Медіа
У громадському транспорті міста щодня стаються конфліктні ситуації між водіями та пасажирами, а також інші неприємності, як от кишенькові крадіжки, сутички, дрібні бійки та інше. Часом громадський транспорт може стати місцем і для шокуючої події. Наприклад, у жовті 2019 року у трамваї №8, між зупинкою «Центр Довженка» та «Верхній Шувар» підрізали 45-річного чоловіка. Пасажира госпіталізували у реанімаційне відділення.
Звістка про це сколихнула весь Львів, але поліція довго шукала свідків та злочинця. Очевидці подій часом плутались у показах, що ускладнювало розслідування справи. І вже тоді, поліціянти та й просто львів’яни говорили про те, що камери спостереження у вагоні трамваю надали б максимально об’єктивну та цінну інформацію щодо цієї та багатьох інших подій.
Врешті-решт, несподівано зловмисника затримав очевидець події — учасник АТО, Ігор Галушко. Завдяки неймовірному збігу обставин це затримання є радше щасливим винятком, тому що зазвичай такі справи залишаються нерозкритими дуже довгий час або ніколи.
У всіх активних львів’ян закономірно постало питання про те, як у майбутньому можна вберегти себе від подібних ситуації? Одним із способів контролю і фіксування подій, який давно використовують в багатьох цивілізованих країнах є встановлення камер відеоспостереження у громадському транспорті.
Після інциденту, який трапився у трамваї №8, у «Львівелектротранс» заговорили про встановлення камер у вагонах рухомого складу, зокрема у старих трамваях.
Ми надіслали запит у підприємство, щоб дізнатись про точну кількість встановлених камер у трамваях Львова на сьогодні. Нам відповіли, що наразі підприємство встановило 20 комплектів відеокамер, які одночасно фіксують відео із проїзної частини та салону трамваю. Дані, які фіксує кожна камера, зберігаються на картах пам’яті записуючих пристроїв протягом 7 діб.
Але цього явно не достатньо для усіх трамвайних маршрутів міста. Та наразі керівництво «Львівелектротранс» запевняє, що підприємство і надалі веде роботу з встановлення камер у вагонах.
А що ж з іншим громадським транспортом Львова? Що стосується приватних перевізників — тут ситуація набагато складніша. По-перше, міська рада Львова не затвердила жодних ухвал чи інших нормативних документів, що зобов’язують перевізників встановлювати камери відеоспостереження у маршрутках та автобусах міста.
«Усі підприємства самостійно приймають рішення щодо встановлення систем відеоспостереження, оскільки їхнє встановлення не передбачено умовами договору», — відповів нам начальник Управління транспорту Орест Олеськів.
Тобто встановлення камер у громадському транспорті жодним чином у нашому місті юридично не регулюється.
Як розповів нам Святослав Товстига, засновник громадської організації «За якісний транспорт», встановлення камер у громадському транспорті — поширена практика в європейських країнах. «У цивілізованих країнах встановлення камер спостереження у громадському транспорті — по замовчуванню. Окрім usb-зарядок, деякі виробники навіть окреслюють зону відкриття дверей, щоб там не стояли пасажири. Ззаду чи спереду є зона для перевезення велосипеда», — розповів пан Святослав.
Використання систем відеоспостереження в громадських місцях показує, що встановлені відеокамери сприяють зниженню рівня кримінальних ситуацій: різних крадіжок, нападів, бійок та інших неприємних пригод. Камери відеоспостереження, які можна побачити неозброєним оком на об’єкті здатні психологічно впливати на людей. Через страх, що їх злодіяння буде помічено, часто люди відмовляються від вчинення протиправних дій. Також зафіксоване на камеру правопорушення може стати хорошим доказом у суду, або при вирішенні спірного питання. Не кажучи вже про інформативну допомогу слідчим та оперативникам.
Ефективність системи відеоспостереження звичайно пов’язана з якістю камер та правильним розташуванням пристроїв, від яких залежатиме кількість сліпих зон на об’єкті.
«Є такі камері, які навіть не запишуть образ людини. Вони працюють, як страшилка. Водій може побачити, що робиться у вагоні, проте, вони не працюють, як механізм захисту від злодіїв: дані не можливо подивитись онлайн, їх можна скинути в кінці робочого дня, коли трамвай вже їде у депо. Міській раді у такому випадку необхідно розробити дорожню карту комплексного підходу до встановлення камер: єдиний тип передачі даних та механізм їхньої передачі», — додає Святослав Товстига.
Окрім безпеки, камери можна використовувати і для того, щоб побачити пасажиропотік на маршруті. За словами громадського активіста Святослава Товстиги, очільники Львова перед тим, як зобов’язати перевізників встановлювати камери, повинні поставити у рівні фінансові умови приватний та комунальний транспорт міста. Зокрема, оптимізувати тариф на проїзд. Проте багаторічна епопея під назвою «Громадський транспорт Львова» є яскравим свідченням того, що підвищення тарифу на проїзд жодним чином не відображається, ані на якості перевезень, ані на комфорті пасажирів, ані на їхній безпеці.
Складається враження, що лише перевізники мають право ініціювати покращення умов своєї роботи, зокрема, через регулярне підвищення цін на проїзд. Думки та бажання пасажирів залишаються не почутими, а проблеми не вирішеними. У час пік міський транспорт максимально переповнений, а тому будь-яка думка про збитковість здається нелогічною. Тому ми маємо право вимагати від влади міста та перевізників конкретних дій та постанов, які зроблять громадський транспорт міста якіснішим та безпечнішим. Зокрема, це стосується встановлення камер у всіх маршрутках, автобусах, тролейбусах та трамваях міста.
А як ви думаєте з цього приводу? Чи варто львів’янам або громадським активістам, наприклад, ініціювати петицію до ЛМР, яка б зобов’язувала перевізників міста встановлювати у громадському транспорті камери спостереження?
Діліться своїми думками, все в наших руках!
Вікторія Матевощук
